Творчість письменника Галичини Володимира Бірчака на сьогодні недостатньо вивчена. У статті окреслено напрями його діяльності та доробок. З-поміж літературознавців помітна полеміка з приводу способів художнього осягнення та інтерпретації митцем подій періоду Київської Русі. Зроблено короткий огляд розвідок, в яких постає аналіз історичних повістей В. Бірчака. Зауважено, що інтертекстуальність у повісті «Василько Ростиславич» не поставала в полі зору дослідників. Натомість ця проблема є надзвичайно показовою для твору В. Бірчака, бо характеризує автора як знавця памʼяток давньоруської літератури і демонструє стиль письменника. Відстежено різні способи відсилання автора до інших текстів у повісті: виключно цитація першоджерела, згадка заголовку відомого тексту, комбінування переказу із безпосереднім цитуванням фрагменту тексту.Проаналізовано ситуації в повісті, в яких зринають чужі тексти. Відзначено, що серед таких найчастотніше звучать «Повість времʼяних літ», «Слово о полку Ігоревім», «Руська правда», «Пчела». Підкреслюється вмотивованість залучення знакових текстів української культури в художній світ В. Бірчака. Розкриваються функції таких наративів у повісті «Василько Ростиславич». Стаття яскраво демонструє проблему міжтекстових звʼязків та їх «діалогічних» відношень, що проявляються як на рівні змісту, так і на рівні форми твору. Подальші дослідження можуть бути повʼязані з аналізом інтертекстуальності в інших творах про Київську Русь.