Метою статті є показати, як у кінці ХІХ – першій третині ХХ ст. у русинів на Лемківщині внаслідок нових історичних та соціальних умов відбулося національне та культурне відродження. Збільшилась кількість замовників творів різьблення та меморіальних споруд із числа еміґрантів, промислових працівників. Стає помітною роль меценатів. Відновили свою діяльність курорти у містах Івоніч, Риманів, Криниця та ін. Традиційне у цих краях мистецтво різьблення по дереву та каменю у результаті цього досягло свого апогею у розвитку.Утворилися династії майстрів із відроджених традиційних русинських мистецьких ремесел. Мистецтво різьблення розвивалося у руслі національних традицій церкви східного обряду. У творах дереворізьби, меморіальних споруд лемківські майстри демонстрували свою русинську національну ідентичність завдяки написам кирилицею, хрестам із іконографією східного обряду тощо у оточенні іноетнічних сакральних культур.