У статті наголошується, що запозичена лексика, формуючи свідомість, може як збагачувати мову, так і збіднювати, «засмічувати» її, звужуючи свідоме відображення світу. Обґрунтовуються критерії поділу лексичних запозичень на такі, які збіднюють та збагачують мову. Відповідно до виокремлених критеріїв проаналізовано функціонування окремих українських, російських і русинських лексем у російській та українській мовах. Зазначається, що смисли слів збуджуються не окремими словами, а кластерами слів, тобто сім’ями слів, стійкими словосполученнями тощо, а окремі лексеми можуть опосередковано впливати на збудження смислів іншими словами без зміни їх значень. У різних мовах та діалектах збереглися окремі лексеми, запозичення, втрата яких у близькоспоріднених мовах впливає на динаміку формування загальних уявлень. Простежується існування мовних кодів, які у різних мовах збереглися і функціонують по-різному та можуть тривалий час існувати без усвідомлення їх смислів народом. Виокремлено особливості збудження образів (значень лексем) і образно-емоційних зв’язків (смислів слів) у близькоспоріднених мовах. З’ясовано, що однакові загальнолюдські цінності формуються на основі несвідомих мовних кодів і можуть передаватися нащадкам різними засобами у різних мовах: в одній мові – через етимологічні зв’язки сімей слів, в іншій – через стійкі словосполучення. Обґрунтовується можливість і необхідність запозичень окремих лексем як складових сакральних мовних кодів загальнолюдських цінностей, які могли б збагатити літературні мови не лише кількісно, але й якісно.